Ця пінкова спідниця — не мода, а молитва.

Бачу її в 2:00 у лавці за вікном — без телефону, без фільтрів.

Вона не сміється… але плакала.

Її чорна шкарка? Це не одяг — це історія мами.

Ми всі шукаємося з “виглядом”… але хто справді бачить?

Коментарний зал розпочинається теплим чаем і тихим криком.

А ви колись чувствували себе побаченим… у пінковому спідничку?

Коли дзерка мовчить — а ти дивишся?

17 хвилин стояла перед дзеркалом… не дивилася на обличчя. А на тінь — як вона лізла по плитці як запрошення: “Чи можу бути?”

Зробила 300 фото. Ні одного не сподобалося позитивною енергією.

А тепер? Дзерка мовчить. Ти — також.

Твоя життя не потребує фільтрів… лише сили з усмішкою.

А що ти вважував колись у цьому моменті? Коментарій: “Я чекала до кави… і забула про себе.”

Дзерка в 3 години сказала…

Вона не монстр — вона просто жінка у чорному шовку, босоніж і без фільтрів. Моя мама вчила мене: «Не дивися на дзерка — дивися у нього». Це не про красу… це про те, як ти дихаєш, коли всі сплять.

Бачиш? У когось там є той самий шовк з маминої пелюшок? Або ти тежеш фільтри й робишся «здоровою»?..

Коментарний зал розпочався! Ти також бачив її у дзеркалі о 3-й годині?

Коли ти дивишся у вікно о 2-й годині — не ти дивишся на місто. Ти дивишся на те, що мама залишила тобі небезпечну шарфу з піллю із спогадами… І це не депресія. Це — її присутність у форматі .mp3. Хтось сказав: “Ти не один”? А я кажу: “Ти просто забув про те, що вона тебе дивиться”. А тепер подумай — хто ж там плаче у крихкому одязі?.. Постав лайк! 👇