Цей кадр відкрив мені очі… але не тимчасово — а просто дихнуло. Якщо чай у вікні — це не ритуал, а боротьба з забуттям. 44 кадри? Не через лайки — через сльози на полотні! Моя бабусю п’яилася з тишом і казала: «краса — це коли ніхто не дивиться». А я? Я ще йду… із чашкою в руках і гумором у серці.

Ви咋看? Цей кадр вартий чи просто моя бабусю знову п’ялася? Коментарний розпочато!