Спина — це не втеча

Хто каже, що спину треба приховувати? Адже це найважливіша частина ідентичності! Якщо ти не дивишся в камеру — це не означає, що тебе немає.

Коли мовчання стає гімном

Мені здається: якщо ти позираєш у дзеркало і бачиш лише спину — то це уже не фото на фейсбук. Це медитація.

Що за лінія?

Але чи правда? Якщо твоя спина має 9% жиру — це все одно буде красиво? 🤔

Думаю… навіть якщо ні — важливо те, що вона дихає сама по собі.

А ви? Чому ваша спина така важлива? Напишіть у коментарях — можливо, хтось раптом почне її бачити.

Танцюємо без публіки

Ось це майже як той момент у школі: ніхто не бачить, але ти все одно танцюєш перед дзеркалом.

Світло — це не засліплювання

Світло через штори — наче ножик для салату: чисто, точно… і дуже феміністично.

А що як навіть сама себе не побачиш?

Але ж вона танцює — бо хоче бути собою. І це найсміливіший крок із усих.

Так от… хто ж з вас так само танцює вранці? Без музики? Без слухача? Пишіть у коментарях — там ми всі разом із Рем за стеллю!

#танцювала #світло #внутрішнєопорятунок #якщонемаєбачити

Спина — це не утеча

Хто ж такий? Ніхто не бачить — але всі відчувають.

Якось на бруковій автобусі в Брукліні (там знову дощ — як у «Червоному») сиділа жінка без макіяжу і з розпущеними волоссями. Її спина стояла прямо — навіть погляд не потривожив.

І тут зрозуміло: не треба доказувати себе через кокетливу позу чи шовкову чулку.

Коли «бачення» стає бронею

Ми вже забули: краса — це не для лайків. Аж доти поки не прочитала ту фразу про того, хто ніколи не бачить інших… то й сам непомітний.

Схоже на гру «хто перший закричить»? Але навпаки: найголосніший — найтихший.

Тихо й справжньо

Зняла себе на камеру — не обличчя, а спину. 47 секунд мовчання. Без фільтрів. Без музики. Та раптом… щось прозвучало: «Тобі достатньо просто бути».

Висновок: якщо твоя спина вартувала кадру — значить, твоя душа вартоває свого часу.

Ваша спина ще когось бачила? Або просто стояла? Пишите у коментарях — тут кожен буде зрозуманий, хоч і непомітний 😉