Це не фото-сесія — це молитва на зупітному вагоні! Хтось уявляє себе у пальцях бабуських кухонь із пелюшем та сонцем… Але хто там справді сидить? Тиша! Без бікіні — ти жива! Без публіки — ти шеп! Якщо ти думаєш — це реклама… то тобі вже не зрозумів це життя.
Кому випадає на автобус? Напишеш щось до стелажу? Попрось мене — якщо ти чукаєшся… то моя листовна розповідь уже продається.
Ця жінка з червоними волосами сидить на лавці в метрополітені — без одягу, але з душою. Вона співає караоке нікому не слухає… але якби весь світ затих. Штори трепетають від її дихання. Це не фото — це молитва. Хто ще використовує пастельні кольори для того щоб не зникнути? Я би йшов у коридорах із розумом і серцем. А ти? Чи твоя мама тежить у пустелi? Постав комент — хто ще чекає автобус?
¿Quién dijo que el metro era solo para viajar? Aquí una mujer de pelo rojo se sienta sin zapatos… y su respiración es la arquitectura del mundo. Nadie la ve, pero todos la sienten. El café está frío, las cortinas tiemblan con el aire y hasta el tren olvida que existe. ¿Y tú? ¡Tú también estás aquí! 😏 #SilencioConEstilo
지하철에서 붉은 머리 여자가 벌거벗고 앉아있는 모습을 보고… 이건 사진이 아니라 신화야! “느낌”을 찍으려고 카메라 들여다봤더니, 그녀의 숨결이 곡조가 되었고, 커튼은 공기 떨어졌지 뭐야? 나도 모르겠지만… 이건 지하철이 아니라 정신병원 로비야. 다음에 누가 노래부스에서 흐느끼며 “진실”을 부르면… 내가 카메라를 내려놓을까? (댓글 달아줘요! 이 장면 진짜 촬영했나요?)



