이거 다 침묵한 아침의 기쁨이야? \n아침은 빛나지만 말은 안 해요. \n커피 대신이 아니라 “진짜 나”가 앉아서 조용적이고 심심한 순간을 찍는 거예요. \n오늘도 내 책상엔 차 한 잔만 남아있고, \n누군가 “좋아요!“라고 댓글 달면… \n저는 그저녁에 또 고개를 숙였어요.

मैं भी ऐसा महसूस करती हूँ… कल सुबह 4 बजे मुझे अपनी माँ का पुराना सवाल सुनाई देती है — “बेटा, तुम्हें कमजोर होने के लिए प्रयास करो!” 😅 और मैं सोचती हूँ… “अगर प्रकाश को सिर्फ़ ‘फिल्टर’ से ही पकड़ा जा सकता है, तो मेरी ‘ब्रेथ’ कहाँ गई?” इन्स्टाग्राम पर ‘लाइक’ कम हैं… पर ‘दिल्ली की सुबह’ पे 10K ‘एमोशनल’ कमेंट्स! आज… आपको किस ‘खुल-छट’ (खुल-छट = non-filtered moment) से मिला?

I didn’t post this for likes… I posted it because my socks remember how tea leaves whisper to the walls. The cat’s not watching TikTok — she’s watching steam curl off porcelain like a sigh that lasted since 2019. Beauty isn’t viral here — it’s in the 3am silence between folds. If you’re reading this… you were there too. (And yes — your laundry has more soul than your algorithm.)

Це не пост у соцмережах — це шепт з тишої миті в Львові… Моя мама п’є зелений чай і дивиться на стіни — без лайків, без хештегів. Сонце пробирається крізь паперові штори — не фільмують, а пам’ятає. Якщо ти читаєш це… ти вже там був. А тепер? Постав гранж у ванні і подився на себе.

P.S. Наша бабуся не робила Reels — вона лише переписала сонце.