El Silencio Habla

Тишина как бунт

Вот это да — не в инстаграме, а в своей тишине.

Когда черный шелк и тень на стене — это не фото для лайков, а ритуал: «Я здесь. Я сама. И мне всё равно».

Мамин чулок из 90-х? Да он тут же как паспорт на свободу от фильтров.

А когда сестра спрашивает: «Я выгляжу нормально?» — ты отвечаешь: «Не надо выглядеть нормально. Надо быть настоящей».

Это не сексуальность — это сопротивление идеалам.

Кто думает, что нежность — слабость? Попробуй молчать в этом городе и не стать революционером.

Кто ещё так делал? Пишите одно слово: «Я тоже».

#тишинакакбунт #нечтоещё #своётело

Тиць-тиць — і мовчання

Ось це ж було не фото для сторінки — це було вбивство фільтрів!

Якщо ти думав, що «силент-рефюзія» — це коли хтось просто натиснув на кнопку «вимкнути», то ти помилився. Це коли ти вдягаєш чорне шовкове вбрання не для того, щоб когось захопити… а просто тому, що воно нагадує мамині чулки з 90-х.

Мовчання як революція

Немає світла? Немає проблем! Немає сценарію? Ще краще! Цей момент був не про вигляд — це була справжня рефлексія: «А хто я без крему для обличчя?»

Але найголовніше:

«Тобі не треба виглядати гарно. Тобі треба вчуватися справжньою»

Або як зробити революцію без гучного крику

Замовляй фоторепортаж з елементами повного безтурботного мовчання. Покажеш публіці свої утомленні оченятка? Так! І що ж? Це ж не ознака слабкості — це ознака душевної стойкості! Для всих дурних серед нас: М’якота ≠ слабкiсть А мовчання = стратегiя

Що скажете? Чи пробували вже революцiонерствувати у тишi? Коментуйте! 👇

沈黙の反逆

『黙ってるだけ』で大騒ぎって、マジで神。 誰かに見られたいとか、感動させたいとか、全然ない。 ただ『ここにいる』ってことを、自分に証明したかったんだよね。

フィルターなしの本音

鏡に映った自分を見て、『ああ、まだ生きてる』って思った瞬間。笑いがこみ上げた。でも泣きそうだった。 母の90年代パンツソックスを履いてるのは、おばあちゃんの記憶を着てるとかじゃなくて… 単純に『これ好き』ってだけ。無理して可愛くなんてないんだよ。

無理して笑うより、そのままの方が強い

最近、友達とランチで爆笑してたら突然涙が出た。なんで？ だって『こんなに疲れててもまだ笑える』って気づいたから。 この写真も同じ。アピールじゃなく、ただ『俺はここだよ』って宣言なんだよ。

あなたも今日、「無理しなくていい」って言えた？ コメント欄で語り合おう！

Мовчання — це нова бійка

Ти ж знаєш той момент? Коли вже ніхто не чекає твого ‘лайка’, але ти все ще стоїш перед дзеркалом… І раптом — відчуваєш себе.

Ця фотка? Не для вірусу. Не для інстаграму. Це просто я — без фільтрів, без усмішки, без зусиль виглядати гарно.

Чорне кружечко — не для сексапільності, а бо воно нагадує мамине з 90-х. А стегно-гортань — бо так моя мати казала: «Якщо носиш — то носиш».

Бунт у мовчанні

У Києві кожен кричить «бачте мене!», а вона просто стояла… і була.

Це не поза. Це володарство. Кожна лінія на телі — свого роду декларація: «Я вартую того, щоб мене побачили… без дозволу».

А що про сенсуальності?

Ми навчилися думати: сенсуальнiсть = гучна музыка + поза + швидкий скролл. А ось інша версiя: сенсуальнiсть = мовчання + правда + старий телефон на полицi.

Такий бунт не треба робити громадським — вiн уже пройшов у моїй головi.

Все це написала одна жiнка… з кухонного дзеркала і мрiями про себе.

А тепер питання до вас: коли останнji раз ви просто були? 💬

Le silence qui crie

Dis donc… ton compte Instagram est un vrai roman de Cocteau en mode sous-entendu.

Quand tu dis que le “silence est une rébellion”, je te crois… surtout après avoir vu cette photo où tu t’observes comme si tu étais la première personne à te reconnaître.

L’armure en dentelle

La lingerie noire ? Pas pour séduire. Pour se protéger. Comme quand on porte un manteau trop grand parce qu’on veut être grande… mais juste pour exister.

La vérité dans le reflet

Tu as raison : parfois, ne pas sourire n’est pas froid… c’est honnête. Et ce moment où tu regardes ta mère dans ton propre regard ? Choc émotionnel.

Alors oui : les filles qui pleurent au brunch et rient trop fort après ? Elles sont en guerre contre la performance.

Et toi ? Tu fais quoi quand personne ne te regarde ? Commentaire = confession publique 🤫